Рахно Костянтин. Перунове полум’я: Міфологія та обрядовість слов’янських гончарів

Полтава: АСМІ, 2012. — 434 с.Дослідження присвячено проблемі визначення ролі й місця міфоритуальних аспектів гончарства у традиційній культурі слов’янських народів. Проаналізовано традиційні обряди виготовлення глиняних обрядів, властиві слов’янам. Аналіз їхньої семантики проведено вперше в світовій науці. На його підставі реконструйовано міфопоетичні уявлення слов’ян про процес гончарювання.
З’ясовано семантику видобування й підготовки сировини гончарного виробництва у віруваннях слов’ян. Глина в міфологічних уявленнях слов’ян характеризувалася підвищеною святістю. Згідно з реконструкцією, вона перебувала під владою хтонічних сил. Вивчено уявлення гончарів про процес формування глиняних виробів, проаналізовано вірування й обрядовість під час цього етапу виробництва. Процес виготовлення виробів з глини інтерпретувався як обряд, священнодійство. Він повинен був семантизувати виріб, який уподібнювався до живої істоти, щоб включити його у сферу культури. Між гончарем та його виробами виникав особливий зв’язок.
Визначено особливості міфологічного сприйняття процесу випалювання глиняних виробів і охарактеризовано слов’янські вірування й обрядовість під час випалювання. Найбільша кількість міфологічних уявлень виявилася зосередженою саме на випалюванні як найбільш важливому та непередбаченому процесі. Уперше визначено семантику вогню гончарного горна у традиційній культурі слов’ян, який отожнювався з бурхливим полум’ям Перуна. Вона обґрунтовувалася архаїчними натурфілософськими асоціаціями. Уперше встановлено, що вогонь у гончарному горні уявлявся тотожним блискавці Перуна, сакральному полум’ю блискавки, що за своїми характеристиками дуже відрізнялося від звичайного, земного вогню. Його деміургічний потенціал міг становити небезпеку. Ось чому ті ж магічні засоби, які використовувалися в традиційній культурі слов’ян для захисту від грози й грому, мали впливати на нього. Ці речі можуть розглядатися як знаки, концепти. Вони були засвоєні християнською релігією в цій якості. Всі традиційні обереги гончарів були пов’язані з метеорологічною магією і культом небесного вогню Перуна. Ситуація гончарного виробництва, прокреативно забарвленого, вимагала від майстра майже повного відчуження від профанного світу, перервання домашніх зв’язків і відносин. Поєднані з формуванням вірування відтінювали деякі аспекти традиційного слов’янського світогляду, в тому числі характеризуючи діалектичну цілісність макрокосму, розділеного на чоловічу й жіночу половини, у якій одній з половин надавали особливу роль. Традиція витісняла жіноче начало з гончарської моделі світу, маркуючи його як шкідливе та потенційно небезпечне.
Проаналізовано міфологічні уявлення слов’ян, пов’язані зі збутом гончарної продукції, обрядовість продажу-купівлі, а також інтеграцію глиняних виробів у домашнє господарство. Суспільство давало свою оцінку гончарним виробам під час купівлі/продажу. Вірування, супутні збутові гончарних виробів, були дуже близькими до тих, що поєднувалися з їхнім виготовленням і особливо випалюванням. Обрядодія введення нового об’єкту у домашнє господарство, що виконувалася споживачем, розривала існуючий містичний зв'язок між майстром і його глиняними виробами раз і назавжди.
Виявлено й охарактеризовано зв’язок гончарного ремесла з основними образами слов’янської міфології, зокрема, з богом грому Перуном, у контексті базових структур міфологічної моделі світу. Наявність спільних магічних практик і вірувань у східно-, західно- і південнослов’янських гончарів дало можливість віднести досліджуваний комплекс, швидше за все, до прото-слов'янському епохи і розглядати розрізнені факти як його фрагменти, успадковані окремими традиціями.